Сьогодні ми схиляємо голови у скорботі, вшановуючи пам’ять нашого земляка, захисника України — Владислава Михайлика. Народившись у Гайсині 18 лютого 1979 року, він пройшов шлях від учня місцевої школи №4 до кваліфікованого спеціаліста, здобуваючи знання в ДСАФ і працюючи оператором котельні.
У березні 2024 року, коли Батьківщина покликала, Владислав без вагань став до її захисту. Він приєднався до 108-го батальйону «Вовки да Вінчі» 59-ї бригади імені Якова Гандзюка, де служив кулеметником.
Останній зв’язок з ним був 28 липня 2024 року, а 5 серпня він прийняв свій останній бій поблизу Красногорівки. Довгі місяці невідомості, сповнені болю і надії, були перервані страшною звісткою — генетична експертиза підтвердила його загибель.
Владислав Михайлик віддав своє життя, щоб ми жили. Його подвиг назавжди залишиться у наших серцях, а його ім’я — символом незламності та мужності українського народу.